Ця українська піраміда — ніщо інше, як каплиця над родинною усипальницею сім'ї Закревських — колишніх господарів села. Збудована вона в 1899 році в їхньому маєтку на замовлення Гната Закревського, зятя тодішнього прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Коли Гнат Платонович працював послом Росії в Єгипті, він так захопився давніми пам'ятками, що вирішив збудувати піраміду на рідних теренах. До речі, це одна з трьох подібних споруд в Європі. Дві інші знаходяться в селі Комендантівка цього ж району Полтавщини та в Римі.

Як свідчить історія, у витворі пана Закревського дивним чином поєдналися давньоєгипетська та християнська культури. Тут мирно співіснували скульптура богині Ізіди та православні вівтар і хрести, єгипетські фрески та письмена з Євангелія. На жаль, до нашого часу ці священні атрибути не збереглися. Від колись витонченого інтер'єру залишилися лише стіни — хоч і зведені зі звичайної цегли, проте скріплені розчином, замішаним на курячих яйцях. Тому, мабуть, і вціліли.

Збереглася й садиба панів Закревських, в якій тепер розташований Березоворудський технікум Полтавської аграрної академії. Проте двоповерховий палац та два флігелі, довкола яких шумлять столітні дуби, ялини та каштани — такі ж, як за колишніх господарів. Парк, розташований на території майже 50 га, й досі вражає величчю могутніх дерев та широкими алеями, сповненими прохолоди навіть в найнестерпнішу спеку. Здається, що от-от з-за дерев з'явиться карета, запряжена

четвіркою баских коней, під'їде до ґанку палацу, і з неї вийдуть дами у вишуканих платтях у супроводі елегантних кавалерів. Можливо, серед них буде й поет Шевченко — друг сім'ї Закревських, який тут неодноразово гостював.

Приїжджав до Закревських Тарас Григорович й з іншої причини. І звали її Ганна. Вона була дружиною господаря маєтку. Свого часу письменниця Марієтта Шагінян казала, що всі стосунки Шевченка з жінками до Ганни були прелюдією, а після — епілогом. Їй поет присвятив кілька віршів, серед яких «Якби зустрілися ми знову», що згодом став романсом, «Ой маю я, маю оченята», та написав портрет коханої. Зупинявся Тарас Григорович у панському флігелі, де нині розташований Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей.

На знімку: портрет Т.Г.Шевченка прикрашено рушником, вишитим місцевою майстринею

На знімку: директор Березоворудського народного історико-краєзнавчого музею Валентина Гончар

Директор цього закладу Валентина Гончар з незмінним натхненням розповідає про 300-літню історію села — від часів його заснування гетьманом Іваном Скоропадським і до наших днів. Значне місце в експозиції музею, яка налічує 5 тис. експонатів, займають матеріали, що нагадують про перебування тут Шевченка, чимало речей збереглося із садиби Закревських.

Окрема частина експозиції присвячена творчості поета-пісняра Дмитра Луценка, який народився в Березовій Рудці. Його «Осіннє золото», «Мамина вишня», «Ой ти, річенько» та багато інших пісень — у репертуарі корифеїв українського співу, а пісня «Як тебе не любити, Києве мій» стала візитною карткою столиці. Щороку в селі відбувається фестиваль «Осіннє золото», присвячений пам'яті визначного майстра слова.

Березоворудський музей є й своєрідною творчою майстернею. Наприклад, тут частенько збираються місцеві вишивальниці, які створили гурток «Берегиня». Їхні роботи — також серед музейних експонатів, поруч зі старовинними полотнами. У кожної майстрині своя техніка та улюблені сюжети. Наприклад, Валентина Назаренко, персональна виставка робіт якої нещодавно відбулася в музеї, полюбляє вишивати портрети гетьманів, українських поетів, письменників і навіть ікони.

Віднедавна з'явилися в закладі й ковані вироби. Їх автор Віктор Роговий, керівник художньої самодіяльності технікуму, вчився ковальського ремесла в Києві, а тепер планує створити в цьому навчальному закладі гурток. Він переконаний, що незабаром його давня мрія здійсниться, адже в технікумі чимало учнів, які цікавляться ковальством.

Ось така вона — Березова Рудка — село, славне своїм минулим, історію якого продовжують творити сучасники.