Березоворудський музей
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [125]
Наш опрос
Чи знали Ви про Березоворудський музей?
Всего ответов: 99
Главная » Статьи » Мои статьи

Доля Гетьманских нащадків. Голівуд відпочиває.

Доля Гетьманских нащадків. Голівуд відпочиває.

 

На одному із кладовищ  Василівки,під Запоріжжям  є малопримітна  надгробна плита з надписом Варвара Степанівна Перовська (8.01.1822-24.06.1904).

Варвара Степанівна Перовська - мати народниці-царевбивці Софії Львівни Перовської – першої жінки, засудженої в Російській імперії з політичних мотивів.

З роду Кирила Розумовського, гетьмана України.

Доля роду Розумовських нагадує класичну казку Шарля Перо.

На півночі України,  в селі Лемеші під Черніговом, жив собі козак Грицько Розум зі своєю жінкою Наталкою Розумихою. Пив, гуляв, дітей надбав. Розуму великого не мав , але, напившись,  промовляв  «Ой, що то за голова ,що за розум!». Ось, мабуть, так й  причепилася до нього прізвисько «Розум». 

Розумною ж була Розумиха. Як і більшість українських жінок, тягнула на собі господарство, навчала дітей, молила Бога за долю дітей, приборкувала свого чоловіка- козака. А Грицько той був крутої вдачі. Щось не так – і в бійку. Перепадало і жінці, і дітям. Особливо його дратувала дитяча тяга до науки. Хлопці тихенько бігали до дяка навчатися, а батько за це їх колошматив, та так, що одного сина запоров до смерті.

І все ж, Розумаха  вимолила долю своїм синам.

В грудні 1731 року, через село їхав царський обоз – везли до Різдва з Угорщини вино для самої Катерини.  Почалася хуртовина. Царський полковник Федір Вишневський вирішив перечекати її у церкві:  і Богу помолитися, і свічку перед дорогою поставити.

Запах ладана, козацькі ікони, мерехтіння свічок, янгельські голоси співаків  розчулили  полковника.  Приглянулися йому співаки. Одним із них й був Олекса Розум.

Саме він приєднався  до царського обозу після служби і поїхав до Петербургу.

А далі, як у різдвяній казці. Голівуд відпочиває.

Двадцятидворічного Олексу прийняли до придворного хору, де він приглянувся своїй однолітці цесарівні Лізі - забутій доньці Петра І. Вона забирає його до себе бандуристом і віддає йому своє серце. Коханець з подякою не  забарився. За кілька років він допоміг коханій  вдягнути  корону.

25 листопада 1741 року  після вдалого царського заколоту,  престол  зайняла Єлизавета. Після коронації государині, Олекса Розум стає Олексієм Розумовським. 1742 року таємно одружується з царицею, отримує  звання обер-егермейстера та цілий ряд маєтків у Великоросії та  Малоросії. Щаслива зірка Розумовських запалала!

До царського двору перебирається п*ятнадцятирічний  брат Олексія,  пастушок Кирило, якого згодом було оголошено гетьманом України. 

В дев*ятнадцять  його одружили на найбагатшій жінці Росії – Катерині Наришкіній, близькій родичці цариці Єлизавети, у них народилося 11 дітей.

Старший син Кирила,  Олексій Кирилович Розумовський  був  велелюбною особою.

Свою офіційну дружину  вигнав з дому, забравши у неї чотирьох дітей,  зійшовся з селянкою Марією Соболевською.  Від цього невінчаного шлюбу  з*явилося десятеро дітей, які й продовжили рід Розумовських під прізвищем Перовські. Чому саме це прізвище – самі історики губляться. Можливо, від назви села Перова, де вінчалися Єлизавета та Олексій Розумовський. 

Як там не було, але  ця гілка Розумовських зіграла велику роль в історії Російської імперії. Нащадки Розумовського були й губернаторами Санкт-Петербургу та Таврії,  розбудовували Феодосію, ставали знаними прозаїками  та колекціонерами.

Проте  крута козацька вдача Грицька  Розума проявлялася майже в кожному поколінні.  За свідченням очевидців, всі чоловіки були деспотами. І народжували волелюбних нащадків.

Ось і правнучка Олексія Кириловича Розумовського, Софія Львівна Перовська, разом  зі своїм громадянським чоловіком Андрієм Желябовим,  очолила групу  народовольців. Вони вперше провели  ряд терористичних акцій, і зрештою, вбили царя Олександра ІІ.

Після таких подій рід Перовських став занепадати.

Вже після першої  невдалої терористичної спроби, батько Софії Лев Миколайович, покинув пост губернатора Санкт-Петербурга.  Запив, промотав всі свої статки.

Рятуючи дітей та залишки великого майна, Варвара Степанівна, мати доньки-максималістки, викупає у свого чоловіка  Льва Миколайовича маєток Приморське під Севастополем, віддаючи взамін всю свою батьківську спадщину. Туди вона й переїжджає разом зі сім*єю молодшого сина Василя Львовича, залишивши свого чоловіка назавжди.

Бунтарка  Софійка серед дітей була найменшою, улюбленицею, але  принесла найбільше страждань для своєї сім*ї та матері.

Після першого невдалого замаху Софія зі сліпою впертістю закоханої людини  продовжувала підтримувати свого чоловіка, переслідуючи вибухами Олександра ІІ.

Сакральний, сьомий, вибух був вдалим. Царя вбито.

На ешафот потрапило 5 учасників  теракту: Андрій Желябов, Микола Кибальчич, Тимофій Михайлов, Микола Рисаков  та єдина жінка – Софія Перовська – ідейна Жана д*Арк. Їх прилюдно повісили в Сект-Петербурзі та потай поховали на кладовищі на станції Обухові біля могил самогубців. Таємний похорон охороняла поліцаї і… козацька сотня.

Зараз на цьому місці будівельний комбінат.

Після страти сестри  Василя Львовича було заслано до Тобольська на п*ять років. Маєток занепав. І Варвара Степанівна перебралась до Будур - невеликого поселення в Сімферопольській губернії.

Сім*я Перовських попала в опалу. За матір*ю встановили поліцейський нагляд, знайомі та родичі їх цуралися. Пропозиція графа Юрія  Васильовича Попова, власника Василівки, переїхати на Запоріжжя,була вчасна та доречна.

З 1899 року Василь Львович стає управляючим маєтка Попова.

Разом з ним, до Василівки переїжджає його родина та мати Варвара Степанівна.

1904 року  Варвара Степанівна померла в своїй кімнаті – «білому храмі пам*яті». В аскетичній кімнаті з  ліжком, кріслом та столиком не було нічого – крім єдиного портрету  коханої  доньки-«народниці» –  Софії.

 

А на столі завжди лежав пожовтілий, залитий рясними сльозами,  лист:

 

«Дорогая моя, неоцененная мамуля. Меня всё давит и мучает мысль, что с тобой?

Дорогая моя, умоляю тебя, успокойся, не мучь себя из-за меня, побереги себя ради всех, окружающих, и ради меня также.

Я о своей участи нисколько не горюю, совершено спокойно встречаю её, так как давно знала и ожидала, что рано или поздно, а так будет. И право же, милая моя мамуля, она совсем не такая мрачная. Я жила так, как подсказывали мне мои убеждения; поступать же против них я была не в состоянии; поэтому со спокойной совестью ожидаю всё, предстоящее мне.

И единственно, что тяжёлым гнётом лежит на мне, это твоё горе, моя неоцененная, это одно меня терзает, и я не знаю, что бы я дала, чтобы облегчить его.

Голубонька моя, мамочка, вспомни, около тебя есть  ещё огромная семья, и малые и большие, для которых для всех ты нужна, как великая своей нравственной силой. Я всегда от души сожалела, что не могу до твоей нравственной высоты, на которой ты стоишь, но во всякие минуты колебания твой образ меня всегда поддерживал. В своей глубокой привязанности к тебе я не стану уверять, так как ты знаешь, что с самого детства ты была всегда моей самой постоянной и высокой любовью. Беспокойство о тебе было для меня всегда самым большим горем. Я надеюсь, родная моя, что ты успокоишься, простишь хоть частью всё то горе, что  тебе причиняю, и не станешь меня сильно бранить. Твой упрёк единственно для меня тягостный.

Мысленно крепко и крепко целую твои ручки и на коленях умоляю, не сердись на меня.

Мой горячий привет всем родным. Вот и просьба к тебе есть, дорогая мамуля, купи мне воротничок и рукавички, потому запонок не позволяют носить, а воротничок поуже , а то для суда хоть несколько поправить свой костюм: тут он очень расстроился. До свидания же, моя дорогая, опять повторяю свою просьбу: не терзай и не мучай себя из-за меня; моя участь вовсе не такая плачевная, и тебе из-за меня горевать не стоит.

22 марта 1881 г.»

Ось така сюжетна лінія проходить крізь долі гетьманських нащадків. Голівуд відпочиває. Там читають зовсім інші книги. Може це і добре…

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

 

Від автора: продовжується журналістська акція «Врятувати садибу Попова!». Прекрасний замковий комплекс садиби Попова занепадає. А разом з ним помирає і історія… Ще раз звертаємося до керівників Запорізької області – переведіть музей-заповідник у обласне підпорядкування, почніть реконструкцію…

Категория: Мои статьи | Добавил: br-museum (05.02.2008)
Просмотров: 1635 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 2
2 Abiba  
0
Going to put this aritlce to good use now.

1 мирося  
0
Потрібно в історії книгу занести такі речі. Яка історія краю !
"Нарешті право в нас господарями бути
У власній хаті й на своїй землі,-
Прокляті роки пережито й не забуто
Всіх жертв і боротьби , освячених в крові"

Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2024
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz